- Зараз у Пісках 9-ти денне затишшя. Снайпери обстрілюють наші позиції вдень, вночі мовчать. Для нас це дивно, бо зазвичай відсутність серйозних обстрілів з боку бойовиків триває не більше п'яти днів, доки їм Росія не підвозить черговий гуманітарний конвой. Їхніх снайперів і мінометників не боїмося. 80-ті міномети для нас, то взагалі, як соняшникове насіння. От як вдарять "Градами" та "савушками", тиша закінчилася. Думаємо, що бойовики у Пісках затихли, доки в Україні відбуватимуться вибори, - каже 41-річний Сергій Янко, командир взводу зв'язку 93-ої бригади. П'ять місяців утримують позиції у селищі Піски на Донеччині.

Про інтерв'ю для Gazeta.ua домовляємося за декілька годин. У Сергія закінчилася двотижнева відпустка у Полтаві. Зранку має їхати на позицію. До кафе у центрі міста приходить пішки. Янко у формі Збройних сил України. Замовляє собі вишневий сік.

- Вдень у Пісках стоїть ОБСЄ, то бойовики серйозних провокацій не влаштовують. Зазвичай вся війна починається о восьмій вечора і триває цілу ніч. Найдовша битва була два місяці тому. Обливали нас "Градами" чотирнадцять годин безперервно. Ми чекали сім годин, доки керівництво АТО дасть наказ нам відповісти. Через це втратили чотири бійця.

Багато наших бійців стримують бойовиків біля Донецького аеропорту?

- П'ять батальйонів. Стоїмо недалеко один від одного. Позиція мого взводу якраз поблизу Донецького аеропорту. Це насип із норами для укриття. За це ми прозвали її "Мурашник". Ротації всім нам не видати до кінця служби. Півроку там точно будемо стояти. Нас просто ніким замінити. Розірваний осколками український прапор, який майорить на нашій машині, поміняємо, коли вже їхатимемо додому. Навряд повернемось з перемогою, там дуже багато російської техніки, до якої сповзаються сєпари. Між нами панує думка, що через це війна на позиціях триватиме ще років п'ять.

Поруч є добровольчі батальйони?

- Вони приїжджають ненадовго. Роблять нам мороку. Обстріляють добряче одну точку ворогів, і їдуть далі. А вся отвєтка намі не по одній точці, а по всім позиціям.

Як проходить день на позиціях?

- Після кожного обстрілу відновлюємо зв'язок. У нас там сорок п'ять кілометрів дротів, які хлопці прокладали під кулями. Прослухуємо бойовиків, а вони нас. Але плутати їх не можемо, бо тоді між собою не скоординуємось. То хоча б знаємо про початок обстрілів. Брати ворогів у полон, то наша нічна робота. Тоді групами йдемо по 4 кілометри, підбираємося до їхніх позицій.

Бойовики страхітливого вигляду?

- Ні. В основномуалкаші, сидівші. Одного зловили, то відсидів в тюрмі за вбивство своєї жінки. Раз зловили хлопця у сусідньому Первомайську. Той розвіз боєприпаси по позиціям бойовиків і саме відпочивав у кафе зі своєю подружкою. Місцеві зняли відео та нам передали. Розказав, що за розвезення боєприпасів отримує від бойовиків 400 гривень на день. Ще двох взяли, та вони тікати почали. Довелось ліквідувати.

У Первомайську люди прихильні до української армії?

- Там багато людей залишилось. Половина за сепарів, іншіза нас. Але й тих, що за нас можна сміливо навпіл ділити. Прогнуться під ворогами, як буде треба.

У Пісках вже з місцевих немає нікого?

- Лише двоє людей живуть у підвалі чотирьохповерхівки. Сліпий і глухий. Сліпийколишній військовий. У радянські часи працював із ракетними комплексами, ядерною зброєю. Тоді й осліпнув. Жінка його захворіла, то ми її вивезли подалі від обстрілів. А у нього ще хазяйство залишилоськурочки. До нього пристав тепер жити старий дід, років сімдесят йому, зовсім глухий. Возимо їм воду та тушонку. Плануємо вивезти звідти та мабуть їм нічого вже не страшно.

Харчуванням забезпечують волонтери?

- Та без них давно здохли б з голоду. Забезпечують, чим можуть. Полтавські балують квасом, шашликами, привозили м'ясо барана. Тільки почали його готувати, як сильні обстріли почались. Херсонські волонтери привозили олів'є. Такої смакоти нам завжди хочеться. Та хіба тільки їжу нам дають - везуть машини, прибори нічного бачення, допомагають з ремонтом техніки.

З цим найбільші проблеми?

- Так. Брехня, що нам видають нову військову техніку. Недавно повідомили, що привезуть одинадцять нових БМП. Поїхали на них дивитися, а там жодного нового. Лише фарба нова. З 11-ти могли їздити лише три. З інших ми познімали мотори та ремонтували. Одні машини без кузовів прийшли, хоч в руках їх носи. Машина в нас одна на бригадустрашно й дивитися, вся перекошена від обстрілів, розсипається на ходу.

Збройні сили зовсім не фінансують?

- Зараз все забезпечення йде на Нацгвардію. Наших же бійців ще й жарять на гроші. Одного переводили із одного взводу в інший, то в бухгалтерії втратили документи. Два місяці воював без зарплати. Або видадуть замість 6,5 тисяч гривень чотири. Потім кажуть, вибачаються, мовляв гроші віддадуть. Але тихо. У бригаді вже кажуть: "Покладемо на стіл гранатиі гроші одразу з'являться".

Чи здатні на таке?

- Вони нічого не бояться. З Херсона дід взагалі безстрашний. Його серйозно поранило осколками, але тримається. У 56-років пішов воювати замість сина. Сказав, що одному його сину життя вже покалічилибув танкістом в Іловайську. Коли виходив з котла, відморозив пальці на ногах, то довелось відрізати. Ще один дід "Хахол" при кожному обстрілі зі сторони ворогів, вилітає з кулеметом і влаштовує сєпарам кошмар. У двох бійців у Пісках кукушка відірвалисьзвідти повезли їх у божевільню.

http://gazeta.ua/articles/life/_bojoviki-u-piskah-zatihli-doki-v-ukrayini-vidbuvatimutsya-vibori/645533